Акрополь

Побудований заново в епоху Перікла, тобто вже після закінчення греко-перських війн, Акрополь був і святилищем і укріпленням, і загальним центром; тут зберігалась державна казна, поміщалась бібліотека і картинна галерея. На свято в честь Афіни (так звані Великі Панафінеї) після кінних і гімнастичних змагань, після змагань співаків і музикантів наступав самий величний момент – всенародний похід на Акрополь. Йшли вершники на конях, шли воїни в латах, молоді атлети. Дівчата і юнаки вели жертовних тварин, везли з собою модель священного панафінейського корабля прикріпленим до його щогли розкішний пеплосом – покривало що призначався в дар Афіні. Свято закінчувалось загальним святом на Акрополі. Чотири великих творів стоять і понині там на горбі зі скелястими схилами.

Широка зигзагоподібна дорога веде від підніжжя гори до єдиного входу. Це Пропілеї монументальні ворота з колонами в доричному стилі з широкими сходами. Їх спорудив архітектор Мнесікл у 437-432 роках до н.е. Але перш ніж зайти у ці величні ворота, кожен поневолі оглядається в право. Там, на високому п’єдесталі бастіону, що колись охороняв вхід у Акрополь, велечіє храм богині перемоги Ніки Аптерос, – Безкрилій Перемозі, що прикрашена іонічними колонами. (Ніка – крилата діва ототожнює перемогу, - рахувалась одним з атрибутів Афіни; тут афіняни побажали зобразити її безкрилою, щоб вона не змогла полетіти з міста). Це справа рук архітектора Каллікрата (друга половина 5 ст. до н.е.). Храм – легкий, повітряний, надзвичайно прекрасний – виділяється своєю білизною на синьому фоні неба. Храм Ніке стоїть на виступі скали. Він ледь повернутий в сторону Пропілей і грає роль маяка для процесій, огинаючих скелю.

Пройшовши через Пропілеї, процесія опинялась на великій площі, тут перед нею возвеличувалась восьмиметрова статую Афіни-Войовниці з бронзи, відлита скульптором Фідієм. Вона була центром всього ансамблю, блиск її списа, відбивали сонячні промені, виднілися здалеку з моря і це був першим привітним сигналом кораблям, що наближався до афінського порту. В середині, справа, ті, що заходили на площу бачили Парфенон. Парфенон – головна і сама більша споруда Акрополя присвячена Афіні Парфенос – Афіні Діві. Історія зберегла імена цих зодчих – Іктин і Каллікрат, вони збудували Парфенон в 447-438 р. до н.е. Весь з світлого мармуру, в оточенні сорока шести дорійських колон, Парфенон дійсно являється втіленням незайманої чистоти і строгості. Від Пропілей він видний з кута, так що зразу сприймається не фасадне, а як об’ємне пластичне ціле; видно дві його сторони – коротка, увінчана фронтоном з скульптурами що зображували спор Посейдона і Афіни, і довга, що йшла по діагоналі, що манила глядачів до східного входу в храм, де знаходився вівтар Афіни.

Процесія рухалась вздовж довгої стіни Парфенона і скрізь його колонаду бачила таку ж процесію на рельєфі фризу, там також скакали вершники, йшли дівчата, що несли дари. Цей фриз, як і фронтони і статуї, як всі скульптурні прикраси Акрополя виконувався по задуму Фідія ним самим і його учнями. Північний портик Ерехтейона вів у святилище Афіни, де зберігалася священна статуя богині, що ніби то впала з неба. Двері з святилища відкривалося в маленький дворик, де росло єдине у всьому Акрополі священне оливкове дерево, яке піднялося, коли Афіна доторкнулась в цьому місці своїм списом Через східний портик можна було попасти в святилище Посейдона, де він ударив по скелі своїм тризубцем, залишивши борозни з дзюрчачою водою. Тут же знаходилося святилище Ерехтея, що шанували нарівні з Посейдоном.

Центральна частина храма – прямокутне приміщення ( 4,1 на 13,1метрів). У храмі також знаходилась могила і святилище першого легендарного царя Аттіки Кекропа. Наближуючись до головного святилища, колона глядачів проходила навкруг Ерехтейона – другого храму що стоїть ближче до північного схилу вершини.

Ерехтейон будувався пізніше, вже в останній чверті 5 століття до н.е., але згідно з загальним задумом і плануванням. По контрасту з простим і строгим Парфеноном Ерехтейон виглядає майже дивним.

Кожний з чотирьох його фасадів оформлений по різному. На західному фасаді шість тонких, струнких іонічних півколом що стоять на високому цоколі. Північний портик видається вперед, що видно в профіль одночасно з західним. Його колони стоять на високому цоколі. разом з західним, що стоять прямо на землі. Довга південна стіна храму, гладенька складена з маленьких квадратів служить фоном для маленького зсунутого до заходу, портика каріатид, де роль колон виконують жіночі фігури. Східний фасад – портик звичайного типу з колонами на трьохступінчатому постаменті. Таким чином, різні типи рішення іонійського портика об’єднувались в Ерехтейоні в дуже своєобразне ціле. По мірі обходу учасники бачили Ерехтейон в різних аспектах. То вони бачили чіткі обертання колон на фоні неба, то колони ніби входили в стіну що перетворювались на жінок, то на місці сквозних колонад виникала спокійна гладь стіни, яка вела до нової ритмічно розділеній колонами композиції східного входу. На північній стороні Ерехтейона – прославлений портик каріатид : на краю стіни висічено з мармуру шість дів що підтримують перекриття. Деякі вчені думають, що портик служив трибуною почесним громадянам чи тут збирались жерці для релігійних церемоній. Але точне призначення портика до сих пір неясне, бо ”портик” означає перед дверима, а в даному випадку портик не мав дверей і звідси не можна потрапити в середину храму.

Апофеозом всього походу було вступ на головний вівтар Афіни над східним входом в Парфенон, де скульптурна група фронтону зображувала народження Афіни з голови Зевса. Ця сцена трактована Фідієм як грандіозна космічна подія; це спостерігають божества сонця і ночі і богині долі. Гарна група мойр добре збереглась, але голови відбиті. Всі фігури були вирішені як круглі статуї, хоча і розміщувались на плоскому фоні фронтону. Відкривались двері, східного входу що сонячне світло що проникало у півтьму храму, освічувало велику статую Афіни Парфенос, зроблену з слонової кістки і золота, - шедевр Фідія. Афіна опиралась на круглий щит, покритий рельєфами, що зображували боротьбу греків з амазонками.

Одному з воїнів Фідій придав схожість з Періклом, а в другому закарбував себе.